Хто опікується комфортом переселенців у їхніх тимчасових домівках? Хто шукає для них ковдри та побутову техніку? Всі ці питання зазвичай доводиться розв’язувати директорам місцевих санаторіїв чи дитячих таборів, які від початку повномасштабної війни перетворюються на місця компактного проживання (МКП). А в Первомайській територіальній громаді на Харківщині розселенням ВПО опікується місцеве управління освіти.

Аліна Садченко, начальниця відділу освіти виконкому Первомайської міської ради, розповідає: 

«З кінця березня у цьому доволі великому МКП зареєстровано близько 3 тисяч вимушено переміщених осіб. Поряд знаходяться Балаклія, Ізюмський район, території, які були окуповані. Зараз, коли українські військові звільнили населені пункти, їхні мешканці потроху повертаються до своїх домівок. У дитячих садочках Первомайського зараз мешкають 260 осіб».

Пані Аліна зазначає, що поїхати назад додому поки можуть не всі: 

«Звісно, повертаються ті, в кого вціліло житло, кому дали газ і світло. Залишилися ті люди, яким немає куди повертатися, бо їхні населені пункти ще не звільнені, або ті, чиї домівки постраждали настільки сильно, що потребують значного відновлення. Є й такі, хто повністю втратив житло внаслідок бойових дій. Ці люди точно залишаться у нас на зимівлю».

Близько 140 осіб — це ті, які оселилися тут від початку війни. Є такі, що виїздять на певний час. Восени в суху погоду люди їздили у свої села, намагалися законсервувати будинки, затягнути вибиті вибухами вікна плівкою, заколотити дошками двері, залатати брезентом дахи. А потім поверталися. 

«Перша проблема, з якою ми зіштовхнулися, — це спальні місця. Зрозуміло, що в дитячих садочках були лише маленькі ліжка. Міський голова запропонував купити хоча  би матраци. Навіть постільної білизни ми не мали. Вдячні представникам програми «Єднання заради дії», яку реалізує організація IREX разом із фондом «Стабілізейшен Суппорт Сервісез». Вони забезпечили наших мешканців розкладачками, ковдрами, подушками, комплектами постільної білизни. 

Спочатку ми організували гаряче харчування. Готували централізовано тричі на день. Окремо наші переселенці отримували індивідуальну продуктову допомогу. Коли було складно з продуктами, люди приходили на центральну кухню, приносили отримані продукти та допомагали готувати на всіх гуртом. 

Тепер усі харчуються коштом місцевого бюджету — на це виділили фінансування. Однак охочі можуть і зараз самі приготувати собі сніданок чи підвечірок, взяти в холодильнику якийсь перекус. Добре, що отримали від команди програми «Єднання заради дії» також холодильники, бойлери, мікрохвильовку та духовки, достатню кількість мультиварок і чайників». 

У цій громаді не лише забезпечили комфортний побут для переселенців, а й облаштували ігрові та навчальні кімнати для дітей, підвели швидкісний інтернет коштом міського бюджету. 

Важливий момент, про який пані Аліна говорить з особливою гордістю, це те, що не лише громада опікується переселенцями. Місцеві мешканці вкладаються, хто чим може: часом, зусиллями, моральною підтримкою. А разом ми — сильніші та ефективніші.